Ються для визначення безпомилковості приймання коду. Щоб узгодити роботу передавача і приймача, використовують службові комбінації, а щоб уникнути помилкового виконання коду даних як команд, застосовують декілька прийомів, зокрема, так званий бітстафінг – доповнення нулями кожної послідовності з п’яти одиниць, або доповнення ними пакета до мінімально можливої довжини.
Подібним чином стандартизовано формування пакетів даних в усіх протоколах фізичного рівня.
Протоколи середнього рівня описують мережний, транспортний і сеан — совий рівні еталонної моделі. Виокремлюють сеансові протоколи (про — токоли віртуального з’єднання) і дейтаграмні протоколи.
Рис. 2.5. Сигнали, якими передаються дані на фізичному рівні через USB порт
Як сеансовим, так і дейтаграмним протоколами передбачається переда — вання повідомлень у вигляді послідовностей кодів, які утворюють пакети, кожен із яких може передаватися й прийматися як самостійне повідом — лення.
Сеансові протоколи Визначають три етапи передавання інформа — ції між комп’ютерами віртуальним каналом зв’язку:
Створення віртуального каналу (започаткування сеансу, з’єднання);
Передавання даних;
Скасування віртуального каналу (роз’єднання).
У сеансових протоколах послідовність проходження пакетів під час передавання відповідає їх початковій послідовності у повідомленні, а пере — давання здійснюється з підтвердженням успішності отримання (доставки), у разі втрати відправлених пакетів вони передаються повторно.
Серед наборів протоколів середнього рівня найбільш часто використо — вують протоколи NetBIOS і NetBEUI, підтримувані більшістю мережних операційних систем і використовувані в локальних мережах. Протокол NetBIOS (Network Basic Input/Output System – мережна базова система введення–виведення) відповідає мережному, транспортному і сеансовому рівням еталонної моделі. Виконання вимог протоколу забезпечує можли — вість обміну даними і командами програмними засобами в мережі. Протокол NetBEUI (Extended User Interface NetBIOS – розширений інтерфейс корис — тувача NetBIOS) є модифікацією попереднього протоколу і поширюється тільки на мережний і транспортний рівні.
Реалізації протоколів NetBIOS і NetBEUI забезпечують виконання таких завдань, як підтримка імен, сеансової і дейтаграмної взаємодії, одержання інформації про стан мережі. Переваги протоколів NetBIOS і NetBEUI: зручна адресація, висока продуктивність, самоналаштування і добрий захист від помилок, економне використання оперативної пам’яті. Недоліки NetBIOS і NetBEUI пов’язані з доступом до глобальних мереж: відсутність підтримки функцій маршрутизації і низька продуктивність.
Протоколи TCP/IP (вимовляється: ті сі пі ай пі), які є стандартом для глобальної мережі Інтернет, використовуються в локальних мережах і під — тримуються більшістю мережних операційних систем. Родина протоколів TCP/IP включає протоколи, що належать як до середніх, так і до інших рівнів моделі OSI:
Прикладний рівень і рівень подання – протокол передавання файлів (FTP), протоколи електронної пошти (SMTP, РОРЗ, Imap4), протоколи від — даленого доступу (SLIP, PPP, Telnet), протокол мережної файлової системи (NPS), протокол управління мережами (SNMP), протокол передавання гіпертексту (НТРР) тощо;
Сеансовий і транспортні рівні – протоколи TCP і UDP;
Мережний рівень – протоколи IP, ICMP, IGMP;
Канальний рівень – протоколи ARP, RARP.
Дейтаграмний протокол IP (Internet Protocol) основний для мереж — ного рівня й забезпечує маршрутизацію передаваних пакетів повідо-
Млень засобами мережного рівня на комп’ютері, маршрутизаторі або шлюзі. Цей протокол не передбачає попереднього встановлення з’єднання, а також, зазвичай, обов’язкового контролю приймання–передавання і дублювання пакетів (дейтаграм), оскільки кожен IP-пакет містить необ — хідну інформацію для знаходження адреси приймача і збирання пакетів даних у повідомлення. При цьому пакети даних здебільшого передаються без підтвердження приймання.
Протокол TCP (Transmission Control Protocol) є протоколом мережного рівня і описує передавання даних між двома комп’ютерами шляхом орга — нізації віртуального каналу обміну і використання його для передавання
Великих масивів даних. Протокол UDP (User Datagram Protocol) описує простіший, ніж IP-протокол, сервіс передавання, який забезпечує надійну доставку даних без встановлення логічного з’єднання.
Протоколи верхнього рівня відповідають рівню користувача та прикладних програм і застосовуються до рівня подання і прикладного рівня еталонної моделі мережної взаємодії. Найбільш поширені такі високорівневі протоколи:
Переспрямовування запитів і обміну повідомленнями (SMB, NCP);
Управління мережами (SNMP);
Мережної файлової системи (NFS);
Виклику віддалених процедур (RPC);
Віддаленого доступу до комп’ютерних ресурсів (SLIP, PPP, Telnet);
Передавання файлів (FTP, рис. 2.6);
Передавання гіпертексту (HTTP);
Електронної пошти (SMTP, PРО3, IМАР4);
Організації електронних конференцій і системи новин (NNTP).
Рис. 2.6. WinCSP – один із файлових менеджерів для роботи в мережі за протоко — лами безпосереднього обміну файлами (SFTP, SCP, FTP)
Протокол SMB (Server Message Blocks – блоки серверних повідомлень), застосовується в мережних ОС Windows, Lan Manager, LAN Server. Цей
Протокол визначає послідовності команд, використовуваних для управління передаванням інформації між комп’ютерами мережі.
Протокол SNMP (Simple Network Management Protocol – простий прото — кол управління мережею) здійснює управління мережею, надає можливість управління програмно-керованими об’єктами (роботами, відеокамерами тощо), у т. ч. в режимі реального часу в Інтернеті речей.
Протокол RPC (Remote Procedure Call – віддалений виклик процедур) призначений для взаємодії клієнт–сервер і забезпечує передавання даних між програмними процесами-клієнтами і процесами-серверами, реалізо — ваними на різних комп’ютерах мережі.
Протокол DNS (Domain Name System – система доменних імен) при — значений для визначення відповідності між символьними іменами
(які використовуються для запису Інтернет-адрес) і IP-адресами комп’юте-
Рів (на кшталт 191.255.0.0). Щоб уникнути дублювання адрес, недержавна організація з використанням відповідного програмно-апаратного забезпе — чення координує надання IP-адрес і їх символьних еквівалентів.
Протокол DHCP (Dynamics Host Configuration Protocol – протокол динамічної конфігурації комп’ютерів користувачів) забезпечує можливість автоматично призначати IP-адреси комп’ютерам, що підключаються до мережі, і змінювати їх під час переміщення з однієї підмережі в іншу (важливо для мобільних пристроїв).
Протокол SLIP (Serial Line Internet Protocol – протокол Інтернету для лінії з послідовним передаванням) забезпечує роботу протоколів TCP/IP на лініях комутованого телефонного з’єднання.
Протокол РРР (Point-to-Point Protocol – протокол точка–точка) забезпечує здійснення з’єднання і реалізацію безпосереднього обміну даними, порів — няно зі SLIP забезпечує виконання завдань протоколів канального рівня:
Конфігурація і перевірка якості зв’язку;
Підтвердження достовірності (автентифікація) користувача;
Динамічне надання адрес IP і управління цими адресами;
Виявлення і коригування похибок тощо.
Протокол РРТР (Point-to-Point Tunneling Protocol – тунельний протокол точка–точка), забезпечує підтримання віртуальних приватних мереж (Virtual Private Networks – VPN) і безпечний доступ для віддалених корис — тувачів до корпоративних мереж по Інтернету.
Протокол Telnet є загальновизнаним стандартом віддаленого дистан — ційного керування в Інтернеті, що дає змогу в режимі командного рядка запускати й виконувати програми на комп’ютері, з яким налаштовано віддалене з’єднання.
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- 6
- 7
- 8
- 9
- 10
- 11
- 12
- 13
- 14
- 15
- 16
- 17
- 18
- 19
- 20
- 21
- 22
- 23
- 24
- 25
- 26
- 27
- 28
- 29
- 30
- 31
- 32
- 33
- 34
- 35
- 36
- 37
- 38
- 39
- 40
- 41
- 42
- 43
- 44
- 45
- 46
- 47
- 48
- 49
- 50
- 51
- 52
- 53
- 54
- 55
- 56
- 57
- 58
- 59
- 60
- 61
- 62
- 63
- 64
- 65
- 66
- 67
- 68
- 69
- 70
- 71
- 72
- 73
- 74
- 75
- 76
- 77
- 78